Рекорд бронзового вiку: як Олександр Пономарьов 15 голів забивав

Довгий час, до феноменального рекорду Віталія Старухіна (26 голів), найвищим бомбардирським досягненням Шахтаря залишалися 15 голів великого Олександра Пономарьова в бронзовому сезоні 1951. Але як це вийшло? Сьогодні Terrikon.com відновлює це славне минуле...

У Шахтар Пономарьов прийшов на початку 1951 року вже загальновизнаною союзною зіркою. І хоча чемпіоном СРСР так і не став (його клуб, московське Торпедо, не міг принести йому такого задоволення), але найкращим бомбардиром чемпіонату був двічі - у 1938 та 1946 (обидва рази забив по 19 голів). При цьому найкращим його досягненням були 23 голи в 1949, але тоді цього для першого місця в рейтингу найвлучніших гравців не вистачило - з 26 голами його випередив Микита Симонян. Коротше кажучи, гірники отримали одного з найбільш забиваючих форвардів Союзу.

Закономірно, що на щось подібне від нього очікували і на новому місці роботи. Але тут у Пономарьова не пішло. У перших трьох турах суперників він засмутити не зміг жодного разу. Треба сказати, що й суперники були не ті, хто так просто дозволить собі забивати: три найкращі на той момент команди Союзу - ЦДСА (Шахтар програв 0:1), Спартак (0:1) та московське Динамо (1:4). Нарешті, у четвертому турі Пономарьов відкрив рахунок своїм донецьким голам (забив один із двох голів у ворота ВВС), але потім - ще двоматчеве мовчання (дві нульові нічиї з горьківським та московським Торпедо). Разом - лише гол у перших 6 турах. Жодного натяку на результат не те, що видатний, а просто хоча б пристойний.

Та й сам Шахтар тоді зовсім не був схожий на команду, яка у підсумку візьме бронзу. Після 6 турів – лише одна перемога та три очки, різниця м'ячів – 3:6. Прихід Пономарьова команду, здавалося, швидше послабив, ніж посилив. Хоча, звісно, ​​насправді все було не так. Просто така яскрава індивідуальність, як Пономарьов, не могла відразу вписатися в настільки сіренький колектив, яким тоді був Шахтар.

'Пономар розумний і революцію не робив. Гравець він був дуже великий, хоча як людина трохи себе осторонь поставив. Але у грі віддавався повністю, і у захисті відпрацьовував', - згадував форвард тієї команди Олег Жуков.

І Пономарьову, і решті потрібно було звикнути до спільного 'проживання'. На це пішло півтора місяці. І ось, нарешті, із середини травня стало щось виходити.

У наступних 8 турах Шахтар здобув 6 перемог, зробив одну нічию і одного разу програв - але це був явно нещасний випадок, 0:5 з ризькою Даугавою, відвертим середняком. Протягом цього часу Пономарьов забив 6 голів, причому 4 – у двох матчах поспіль: 11 червня Шахтар виграв у київського Динамо 3:1, а 16 червня – у тбіліського Динамо 4:0. А першу з цих перемог було здобуто у Києві, на головному стадіоні республіки, у присутності 60 тисяч столичних глядачів, які зовсім не очікували такого повороту.

Отже, сім голів після 13 матчів. Восьмий був забитий лише у 16-му, причому матч вийшов для Шахтаря невтішний - 4:5 у Ленінграді з місцевим Динамо, у якого, за ідеєю, треба було вигравати, не дивлячись. Але потім зайшла неймовірна серія - 12 матчів без поразок (5 перемог та 7 нічиїх). Пономарьов у них відзначився 7 разів, і тричі – у домашньому матчі з горьковським Торпедо, який Шахтар виграв із рекордним для себе рахунком 8:0. Там була своя історія. Після зливи донецьке поле перетворилося на місиво, але лідеру Шахтаря, який бачив усілякі покриття, це виявилося скоріше на руку.

З інших голів треба виділити два. Перший - у Москві, у матчі проти Динамо, обіграти яке куратор Шахтаря, міністр вугільної промисловості Олександр Засядька просив особисто (у нього були свої рахунки з куратором МВС Лаврентієм Берією). Це було зроблено. Після першого тайму Шахтар вів із незбагненним рахунком 4:1, один із голів оформив Пономарьов. У другому таймі динамівці натиснули, але перемогу вдалося зберегти - 4:3.

Другий пам'ятний гол Пономарьова став по-справжньому історичним. Це був останній матч Шахтаря у сезоні, і складалося так, що нічия практично гарантувала йому бронзу - перші медалі в історії, перше призове місце команди з будь-якого обласного центру в чемпiонатi Союзу. Суперник був зовсім не слабкий – тбіліське Динамо, другий призер. Грали у гостях. І рахунок грузини відкрили дуже швидко – на 5-й хвилині. Важко сказати, як усе склалося б далі, якби не Пономарьов.

Знову ж таки, слово Олегу Жукову:

'Пономар ставить штрафний. Я не бачив, щоб такі голи забивали: у вищий кут гарматний удар. Марганія, воротар їх, летів, як мавпа – вдарився об стійку, ребра поламав, швидка забирала його з поля. Вся трибуна встала, кричить: 'Вах, вах, Пономар!' Цей гол приніс нам медалі'.

Таким чином всесоюзна зірка встановила донецький рекорд. Цей орієнтир манив форвардів Шахтаря 28 років. Ніхто до нього навіть не міг наблизитися. Всі ці роки ні в кого не виходило забити більше 11 голів – чомусь ця цифра стала просто магічним бар'єром для форвардів гірників. Так тривало до сезону 1979 року, коли Віталій Старухін побив рекорд Пономарьова. І не просто побив, а розтрощив, забивши в тому чемпіонаті 26 голів. Але це вже зовсім інша історія...